Четвер, 21.09.2017, 08:11
Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Вхід

ДПТНЗ "Ковельське професійно-технічне училище"...

Меню сайту
НОВИНИ

Конкурс професійної майстерності серед учнів ДПТНЗ «Ковельське ПТУ» з професії слюсар з механоскладальних робіт    

Конкурс

*****

Конкурс фахової майстерності Переможці конкурсу



*****


Пошук роботи

Форма входу

Категорії розділу
Мої статті [9]
Педагогічна майстерність викладача [11]
Поради викладачу профтехучилища
Педагогічна майстерність майстра в/н [10]
Поради для майстрів професійно-практичної підготовки ПТУ
Цікава інформація [14]
Новини освіти, інноваційні технології навчання за кордоном
Поради випускнку профтехучилища [4]
Поради випускнку профтехучилища, як збудувати свою кар'єру
Накази і листи МОН України [7]
Накази і листи МОН україни стосовно діяльності профтехосвіти
Офіційні сайти



Центр_Инноватики
Цікаві статті

Колективна творчість педагогів

Конкурс професійної майстерності

За державним стандартом ПТО

ПОШУК РОБОТИ — ЦЕ ТЯЖКА ПРАЦЯ

Як написати гарне резюме

Як вибрати ВУЗ

Використання мультимедійних технологій

Підвищення якості навчання

Є таке училище

Перевиховуємо, навчаючи професії

ЧИМ СКЛАДНІШЕ ВЧИТЕЛЮ – ТИМ ЛЕГШЕ УЧНЮ.

Професійна майстерність досягається працею.

Порадник

Педагогічна майстерність викладача

Педагогічна майстерність майстра в/н

Цікава інформація

Поради випускнку профтехучилища

Актуальне відео
Свята

Праздники Украины

Погода

Яндекс.Погода

лічильник
html counterсчетчик посетителей сайта
Статистика

Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

В. Коржов. Є таке училище (опубліковано в газеті «Вісті Ковельщини»)

В. Коржов. Є таке училище (опубліковано в газеті «Вісті Ковельщини»)

ПТУ

Майже завжди я і мої колеги, відповідаючи на питання про місце роботи натикаємось на здивування: «А хіба є в Ковелі профтехучилище номер два?»

Так, є в місті такий навчальний заклад. І, скажу я вам, не така це вже підупала фірмочка, щоб загубитись в районному центрі. Хоча й тих, хто нічого про наше училище не знає, зрозуміти можна - вивіски такого закладу ніде не побачиш, про студентів його ніколи не почуєш. 

Не буду далі інтригувати читача. Ковельське ПТУ №2, знаходиться на території Ковельської виховної колонії, і студентами його є неповнолітні злочинці. За своє існування училищем підготовлено більше як 8500 кваліфікованих робітників  з 12 професій для 5 галузей. 

В 2009 році, коли  Державним департаментом України з питань виконання покарань (ДДУПВП) проводився останній конкурс на кращу організацію професійного навчання засуджених, училище серед собі подібних вибороло перше місце в Україн

Наш навчальний заклад має більше  як сорокарічну історію; люди, які тут працюють, вирішують складні педагогічні і професійні проблеми; хлопці, які тут навчаються мають складну і понівечену долю: розбій, згвалтування, вбивство – саме за ці важкі злочини відбувають покарання більшість вихованців Ковельської ВК. Серед них є такі, які практично не знають своїх батьків, дитинство яких в кращому випадку пройшло в дитбудинку, в гіршому – в підвалах, теплотрасах. 

Перед колективом  училища стоїть завдання дати своїм учням якісну професійну підготовку. Хоча може сьогодні і не модно про це казати, але, погодьтесь, – справа благородна і для суспільства необхідна. Адже, думаю, зрозуміло, маючи на руках (або в руках?) професію, людина має набагато більше можливостей швидко адаптуватись до сучасних реалій життя з його не простими ринковими відносинами. 


Вчорашній в`язень має значні шанси не тільки влаштуватись на роботу, але й відкрити свою справу. Адже серед дев`яти професій, на підготовку з яких училище має державну ліцензію, є не тільки ті, що затребувані на великому машинобудівному або будівельному підприємстві, але й такі «штучні», як взуттьовик з ремонту взуття, пекар, слюсар з ремонту автомобілів. Буде бажання і розум, можна відкрити свою майстерню або пекарню. 

Крім того, більшість професій інтегровані. Це значить, що випускник училища отримує диплом відразу на дві спеціальності: слюсар і свердлувальник, токар і фрезерувальник, штукатур і маляр. Це, в свою чергу, значно збільшує шанси людини в пошуках роботи і зменшує вірогідність того, що вона знову скоїть злочин. До речі, училище підпорядковане Міністерству освіти і науки, тому в документі про освіту не буде ніяких згадок про місця позбавлення волі. Життя можна починати з чистого листа.


Я вже згадував, контингент наш досить складний, і працювати з ним досить не просто. Не поодинокі випадки, коли приходять підлітки, що практично не вміють ні писати, ні читати, ні рахувати, не розуміють навіть, що існує такий вид людської діяльності, як навчання. Перш ніж з таким працювати його спочатку треба елементарно навчити вчитися. А разом з ним  може прийти вчорашній студент вишу, для спілкування з яким, буває, викладач змушений терміново поповнювати свої знання, набувати нові. 


Одні учні, вирвані із звичного кримінального середовища, переключають свої інтереси на навчання взагалі і на навчання професій зокрема, на релігію, на якийсь вид творчої діяльності. Інші сприймають намагання викладача добитись від них відповіді  або виконання виробничого завдання хоча б на «четвірку» як «тортури». Значна кількість вихованців стоїть на психіатричному диспансерному обліку.

В таких умовах викладачу дуже замало знати свій предмет, будь то теоретична чи практична дисципліна. Постійно треба працювати над підвищенням свого методичного рівня, опановувати сучасні навчальні технології. В училищі діє принцип: «Чим складніше вчителю – тим легше учню». Це дещо перефразований вислів Л.М. Толстого, який, як відомо, був не тільки геніальним письменником і філософом, але й, не шкодуючи  сил, займався навчанням також складного контингенту – дітей забитих і неграмотних селян. Принцип допомагає педагогам, особливо молодим, усвідомити, що тільки приклавши значних зусиль, можна розраховувати на позитивний дидактичний результат, можна поважити себе і свою працю.


В колективі давно склалися традиції взаємодопомоги і взаємовиручки. Постійно іде   обмін досвідом і інформацією як відносно особистісних характеристик учнів, так і відносно використання тієї чи іншої методики. Саме завдяки такій атмосфері в колективі практично всі викладачі і майстри володіють комп`ютером, вміють користуватись найсучаснішими технічними засобами навчання. 

Є у нас своя професійна династія. Батько – Камінський Є.А., педагог ветеран, працює в училищі з 1975 року, нагороджений знаком «Відмінник освіти України». Син – майстер виробничого навчання будівельних професій, найбільш «продвигнутий» комп`ютерник училища, постійно видобуває цінну навчальну інформацію з Інтернету, використовує її сам і забезпечує нею колег. Його портрет неодноразово розміщався на Дошці пошани колонії. Відмінником освіти України є і директор училища Рекунович Г.Б., все трудове життя якого пройшло спочатку на виробництві   Ковельської ВК, а потім – в училищі.


Використання інноваційних навчальних технологій неможливе без сучасної навчально-матеріальної бази. В навчальному процесі використовується шість комп`ютерів, сканери, принтери,  мультимедійний проектор, телевізори, магнітофони. Частково придбані, частково самостійно розроблені електронні підручники, прикладні комп`ютерні програми  та навчальні фільми по різним професіям. Значна кількість навчальних кабінетів і майстерень  оснащені яскравою наочністю, сучасними верстатами, агрегатами та іншим обладнанням. 

В значній мірі все це стало можливим завдяки співпраці училища з україно-нідерландським благодійним фондом «Софія», з яким училище підтримує відносини майже десять років. Голландці привезли своє обладнання для повного забезпечення навчальних потреб професій «Пекар» та «Взуттьовик з ремонту взуття», виділили значні кошти для придбання підручників та наочності, комп`ютерізації навчального процесу.


Найбільшим здобутком останніх років колектив вважає отримання державної ліцензії на надання освітніх послуг з професії «Слюсар з ремонту автомобілів». Знову таки, завдяки голландцям, для навчальних потреб придбано і встановлено гідравлічний підіймач, два легкових автомобілі, велику кількість автомобільних агрегатів,  вузлів, деталей. 

Державним департаментом України з питань виконання покарань виділено пересувну автомайстерню, укомплектовану необхідним ремонтним обладнанням та інструментом, надано серйозні  кошти для придбання підручників з професії, мультимедійного проектору. Значну допомогу в освоєнні училищем  нової професії надав безпосередньо начальник колонії Герасимчук О.В. Саме він є ініціатором її впровадження в навчальний процес.

В училищі юнаки можуть набувати не тільки знання та навички, передбачені держстандартом з професії. При бажанні і певних здібностях можна стати учасником гуртка технічної творчості, створеного при кожній навчальній групі. Часто приходять хлопці, яких батьки навчили якомусь виду корисної діяльності: різьбі по дереву, чеканці по металу, лозоплетінню і т. ін. Хоча подібних професій в училищі не передбачено, щоб діти не втратили корисних навичок, для них створено гурток декоративно-прикладного мистецтва та народних промислів.

 Навряд чи вгадаєте який з його видів  найбільш популярний серед пацанів… Раз, два, три. Не вгадали! Серед охочих відвідувати гурток найбільше тих, які  хочуть займатись вишиванням. Для найбільш обдарованих діє гурток комп`ютерної грамоти. Правда, право стати його учасником ще треба підтвердити достойною поведінкою. Найактивніший його учасник (а в деякій мірі і керівник) Денис М. з Луцька є найкращим компۥютерником не тільки училища, а й усієї колонії. До нього ідуть за консультаціями, порадами, несуть в ремонт компۥютерне «залізо».


Найбільш вдалі діючі моделі, макети, художні і просто вироби знаходять своє місце серед експонатів постійно діючої виставки при училищі. Про неї кілька слів окремо. Це не просто виставка, а в деякій мірі мінімузей, який налічує близько 150 експонатів, найстаршим з яких не набагато менше років ніж самому училищу. Розділи «Вироби гуртків технічної творчості», «Художні вироби», «Зразки промислової продукції», «Предмети культового призначення» розповідають про напрямки діяльності училища на протязі багатьох років; прізвища виконавців надихають згадати тих, хто вчив і вчився в училищі на протязі його багаторічної історії. Мало хто з новоприбулих учнів, знайомлячись з училищем і відвідуючи міні музей, залишається байдужим. Деякі загоряються навчитись і зробити щось ще краще, щоб на майбутнє залишити про себе хорошу згадку.


Найкращі роботи вихованців відсилаються на всеукраїнські конкурси творчості засуджених, де отримують високу оцінку відвідувачів та журі і часто-густо займають призові місця. А вишивана робота Артура Д. «Хрещення Ісуса Христа» виборола перше місце аж на міжнародній виставці робіт засуджених в Страсбурзі. Правда,  заслуга педагогів   училища в цьому номінальна. З Артуром працювали досвідчені вишивальниці – вчителі колоністської загальноосвітньої школи.

Проявити свої здібності, перевірити можливості, самоствердитись можуть не тільки гуртківці. Традиційно регулярно в училищі проводяться конкурси на звання «Кращий по професії». Переможці отримують призи, заохочуються правами начальника колонії.

Мабуть доцільно буде трохи розповісти про життя вихованців в колонії і поза училищем. Після його закінчення вони працюють на виробництві колонії, яке має досить серйозні виробничі потужності. На жаль зараз вони в зв’язку з кризою і відсутністю держзамовлення використовуються далеко не на 100%. Всі вихованці вчаться в загальноосвітній вечірній школі при колонії і, якщо не звільняються раніше або за віком не переводяться в виправну (для дорослих) колонію, отримують повну загальну середню освіту.

Відповідно до розпорядку дня Ковельської виховної колонії у робочі дні вихованці мають дві години вільного часу. В цей час вони можуть переглянути телепередачу, відеофільм, написати додому листа, відвідати бібліотеку,  кімнату психологічного розвантаження або помолитись в одній з спеціально оформлених (для різних концесій) молитовних кімнат. У вихідні та святкові дні до організації дозвілля залучаються не тільки працівники колонії, а й представники різних громадських організацій та релігійних громад. Зустрічі з творчою молоддю міста, представниками влади, депутатами, священиками різних конфесій допомагають вихованцям розширити коло їх   інтересів,  окреслити нові життєві орієнтири.

Велика кількість вихованців бере участь в гуртках художньої самодіяльності, спортивних секціях. Як результат – регулярно виборювані перші та призові місця у всеукраїнських фестивалі творчості   «Червона калина» та спортивних змаганнях серед засуджених.

Якщо когось зацікавила тема, докладніше про училище можна взнати на його  сайті http://kovptu.ucoz.ru Крім докладної інформації про історію, колектив, умови навчання засуджених, професії, яким навчаються, на сайті знаходиться велика кількість фотоматеріалів (є кадри, яким сорок і більше років). При бажанні прямо на сайті можна онлайн продивитись відеоролік про наш заклад. До речі, я пишу то навчальний заклад, то училище, то ПТУ№2. Це для зручності і за звичкою. Кілька місяців назад ми набули нового статусу. Державний професійно-технічний навчальний заклад «Ковельське профтехучилище» - так офіційно ми тепер називаємось.

Звичайно, життя за гратами – це не піонерський (пластунський) табір. Веселого на багато. Але б не хотілось, щоб читач думав, що в зоні суцільний сум, безнадійність і безпросвітність. Не такі вже і поодинокі випадки, коли аудиторія вибухає реготом, а найбільш емоційні від сміху подають з стільців. Кількома такими епізодами і закінчую свою розповідь.

На першому уроці матеріалознавства в новій групі. Викладач: «Ну, про це ви ще в дитсадку могли чути, а на уроках фізики і поготів. При нагріванні тіла… що?   Ось ти, чорнявий симпатичний, скажи, що відбувається з тілами, якщо їх нагрівати?». Чорнявий встає, напружено розмірковує, мобілізувавши весь свій життєвий табірний досвід, і обережно видає: «Пітніють…»

На уроці креслення. Викладач демонструє довгий циліндр і питає, як називається це геометричне тіло. Поки навчальна група згадує, Каліберда впевнено підіймає руку: «Труба без дірки!»

На екзамені. Викладач: «До якої температури треба нагрівати сталь при відпуску?» Відповідати треба, використовуючи діаграму, де температура визначається не конкретними числами, а лініями, позначеними латинськими буквами. Поки Левчук безпорадно кліпає очима, йому пошепки підказують: «Нижче лінії пееска (лінії PSK)». Хлопець впевнено: «Нижче лінії пояска!» Викладач: «Якого пояска?». Левчук починає по-справжньому обмізковувати, що ж він сказав, потім збентежено переводить погляд на живіт, дивиться нижче, нижче… Що ж там знаходиться нижче пояса?

P.S. Перечитав свої нотатки і бачу, що дуже вже гарну і оптимістичну картину нарисував. Майже «всё хорошо, прекрасная маркиза». Звичайно, є в нас серйозні проблеми і негаразди. Але і в мене є виправдання. Ціль цієї статті – презентація навчального закладу на сторінках газети. А де ви бачили, щоб на презентації хтось розповідав про свої болячки? Це було б, як кажуть, не в стилі жанру.

Категорія: Мої статті | Додав: rekun88 (24.11.2009) | Автор: Геннадій
Переглядів: 773 | Рейтинг: 1.7/3
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: