Перевиховуємо, навчаючи професії
|
Особливе місце в системі виправлення і перевиховання малолітніх
засуджених в Ковельській виховній колонії займає їх професійно-технічне
навчання , яке покликане розбудити в них зацікавлення професією ,
надати робочі навики , підготовити з них кваліфікованих робітників для
сучасного виробництва.
Для здійснення професійно-технічного навчання засуджених в
Ковельській виховній колонії функціунує Державний професійно-технічний
навчальний заклад «Ковельське професійно-технічне училище», яке готує
робітників з числа неповнолітніх засуджених по спеціальності: штукатур,
маляр; токар , фрезерувальник; слюсар з механоскладальних робіт ,
свердлувальник; взуттєвик з ремонту взуття; пекар; слюсар по ремонту
автомобілів. Створена необхідна навчальна-матеріальна база: кабінети
спеціальних дисциплін і навчально-виробничі майстерні , які забезпечені
комплексом технічних засобів , які відповідають своєму призначенню ,
еститичним і режимним вимогам. .
В організації навчання велике значення має комплектування
навчальних груп. При рішені цього питання враховується перебування
засуджених в колонії , загальноосвітній рівень і вік засудженого ,
зацікавлення його в тій чи іншій професії. Засуджені-учні ДПТНЗ
«Ковельського професійно-технічного училища» за своїм віком є старші
підлітки(14-15років) і хлопці (16-18років). Для багатьох з них
характерні особливості: не були з дитячих років залучені в соціально-
корисну діяльність; випали із сфери сімейного і шкільного виховання ,
більшість з них були представлені самим собі , для багатьох характерне
протиріччя , яке виявляється в непослідовності їх поглядів і
переконань. В одних засуджених вже сформувався етичний ідеал , а в
інших знаходиться на стані формування , який не завжди є позитивним, що
проявляється в його поглядах на майбутнє , перспективі майбутнього
життя. В переважній більшості учнів різко знижене зацікавлення до
читання , виражене зацікавлення до детективної літератури.
Зацікавлення залежить від богатства і бідності їх особистого
досвіду, рівня виховання , духовного складу , яке відображує історію їх
життя і діяльності. Спостеригається підвищина зацікавленість до грошей
як засобу задоволення бажань , нездорове зацікавллення алкогольними
напоями, статевими питаннями , негативними явищами , які мають місце
інколи в нашому житі: до конфліктів,сварок , бійок і.т.д.
Для багатьох підлітків характерне ослаблення вищих людських
почутів (інтелектуальних , моральних,правових , естетичних) , слабка ,
або відсутня сила волі. Досить чітко виявлені якості характеру:
неурівноваженість , безпринципність , неповага по відношенню до людей ,
а також прояви індивідуалізму , егоїзму , грубості , брехні.
Відхилення в свідомості і в поведінці можуть виявлятись чітко ,
коли засуджений учень відкрито їх проявляє , і нечітко , коли він їх
приховує.
Вичерпна характеристика підлітка може бути дана при умові , що він
буде вивчатись всесторонньо , на протязі всього перебування не тільки в
ДПТНЗ «Ковельському професійно-технічному училищі», а й взагалі в
колонії.
Для отримання даних про учнів , при комплектації групи і в процесі
виховання і перевиховання , навчання в ДПТНЗ «Ковельському
професійно-технічному училищі» використовуються різні методи.
Перші дані про учня-вихованця отримуєм з його особистої справи.
Матеріали , які там знаходяться дають відомості автобіографічного
характеру, і про якості особи засудженого , та рекомендації психолога.
Досвід показує , що вивчення особистої справи вимагає критичного
відношення до даних , які записані з слів засудженого , так як вони
часто неправдиві , або недостатньо повні—дають нечіткі дані про освіту:
одні не бажаючи утрудняти себе навчанням і дають відомості про нижчий
шкільний клас , інші , навпаки, соромляться того , що відстали від
своїх ровесників , і хочуть «вирівнятись».
Характеристики слідчого , які є в особистій справі , часто
поверхневі. Багато з них написані під впливом скоєного неповнолітнім
злочину і показують тільки негативні риси особи. В них зовсім не
відбиті ті позитивні якості особи , на які можна покластись в процесі
перевиховання , виховання, та навчання.Тому майстру виробничого
навчання , як керівнику групи і вихователю , слід перевіряти
характеристики на учня-вихованця.
Методи виховання - сукупність засобів безпосереднього чи
опосередкованого педагогічного впливу на мислення , почуття та волю ,
поведінку вихованця-учня з метою формування та корекції його свідомості
та поведінки , позитивних особистісних рис і якостей.
Метод виховного впливу в педагогічному процесі розподіляється на складові елементи-прийоми виховання.
Всі педагогічні методи , які постійно використовуються під час
навчання учня-вихованця в ДПТНЗ «Ковельському професійно-технічному
училищі» , можна умовно обєднати в чотири основні групи:
1.Метод формування і корекції свідомості.
Метод переконання.
Переконання отримало свою назву за цільовим
призначенням-переконати учня в об’єктивній та життєвій необхідності
оволодіння правильними ідеями , поглядами та нормами поведінки в
особистому та суспільному житті (в т.ч в училищі) ;
спонукати їх глибоко осмислити та зрозуміти , внутрішньо
погодитися та практично керуватись ними в житті. Переконання за своєю
суттю спрямоване на корекцію (виправлення , покращення) моральної та
правової свідомості учня.
Для реалізації методу переконання використовою комплекс прийомів,
правил , ідей , положень , законів , норм поведінки та поглядів , яких
слід дотримуватись , доводження істиності ідей—невідворотності
покарання, осуду за порушення соціальних норм.
Ці прийоми-переконання застосовуються мною в різних формах:
індивідуальні та групові бесіди, лекції, диспути , інформування тощо.
Метод прикладу.
Виховний вплив на особистість здійснюється вчинками, діями ,
способом життя інших людей , особистим прикладом , тим позитивним , що
може і має дати учням для наслідування , основою ідеалу самовиховання ,
ориєнтиром життя. Приклад логічно повязаний з методом переконання. Він
дає наочний взірець закріплення тих чи інших норм поведінки , котрі
засвоєні шляхом переконань , осмислення , розяснювання, доказу.
Позитивний лад втілює моральні норми в реальних наочних образах, у
конкретних ситуаціях. Особливого значення надається особистому прикладу
майстра , його ставлення до роботи.
Найважливішими умовами виховання учнів методом прикладу:
самокритичність , усвідомлення вихованцями-учнями соціальних цінностей
прикладу , необхідності самовдосконалення , доступність прикладу для
наслідування , стійкість прикладу , міцне закріплення їх у свідомості.
Метод психолого-педагогічного «Вибуху»
«Вибух»-це миттєве зняття накопиченого опору під впливом майстра
чи колективу , яке проростає в якісно нові прояви особистості.
«Вибухом» я називаю доведення конфлікту до останньої межі , до такого
стану, коли вже немає можливості ні для емоції , ні для якоїсь тяганини
між особистістю та суспільством , коли ребром постає питання—чи бути
членом суспільства , чи піти з нього. Остання межа , конфлікт може
виражатись в різних формах рішення колективу-колективного гніву ,
осудження , байкоту…» (МакаренкоА.С. Твори-Т5 с 507-510).
Застосування методу «вибуху» позбавляє учня , котрий не приймає
звичайних виховних чи громадських впливів , можливості реагувати на
реальність звичайним способом : грубим викликом , злістю. В несподівано
створеній виховній ситуації усі ці заходи самозахисту від суспільних
вимог виявляються непридатними . Природно , що в такій системі звична
мотивація поведінки втрачає свій сенс і попередня цінність в очах учнів
групи. Неминуче виникає певна внутрішння розгубленість , однак ситуація
вимагає від таких учнів миттєвої реакції. Тому вони «змушені» прийняти
запропоновану майстром пропорцію як таку , що найбільше відповідає
ситуації , що складається і в той же час значно вищу за своєю моральною
сутністю.
Методи паралельного впливу.
На учня , на прохання майстра впливають його товариші , колектив групи , інші співробітники училища , вихователь.
Прийом обхідних рухів.
В процесі виховної роботи трапляються такі ситуації ( вкрав у
товариша ручку і т.п) , коли майстер , враховуючи розкаяння учня у
вчиненому порушені та беручи до уваги ті наслідки , які може мати
розголошення серед інших учнів зміст вчинку , бере на себе
відповідальність за те , щоб дана інформація носила конфеденційний
характер до тих пір , поки подібне , або інше порушення не буде
здійснене з боку учня.
Відчуваючи відповідальність за свою поведінку , та можливі
наслідки подальших порушень учень буде прагнути дотримуватись
встановлених вимог.
2. Методи формування і корекції позитивного досвіду поведінки.
Методи привчання.
Привчання учнів до ритмічного трудового процесу, суворого
дотримання розпорядку дня (в т. ч. і розпорядок уроків в училищі) з
часом виробляє в них звичну поведінку , яка стає потребою і в житті на
волі.
Методи привчання спонукає учня до самовиправлення та набуття
позитивних звичок ( в навчальній , трудовій , громадській роботі).
Педагогічна вимога
Вимога- спонукає до діяльності , викликає позитивні , або гальмує
негативні дії , вчинки. Вимога виражається словом. Вимога має не лише
випереджати розвиток особистості , але й переходити у свідому вимогу
людини до себе. Вона може виступати перед учнем на конкретне , реальне
завдання , яке належить виконати в процесі виробничого навчання.
Вимоги допоможуть підтримувати дисципліну та порядок в групі ,
вони виносять дух організованості на уроках виробничого навчання та
поведінку учнів.
За формою подання розрізняють такі вимоги:
1) пряма безпосередння—ставиться майстром і містить чіткі ,
конкретні вказівки стосовно окремих дій учнів ( не запізнюватись на
урок , одягнути робочу одежу , прибрати робоче місце , переодітись і
привести свій одяг до належного вигляду , тощо). Прямі вимоги
характеризуються такими ознаками , як позитивність , інструктаж ,
рішучість і виражаються у формі розпоряджень , вказівок.
2) непряма безпосередня—подається у вигляді поради , прохання ,
натяку ( «булоб не погано організувати в групі такі дозвільні заходи…»,
«мені здається, що дисципліна залежить від вас» тощо )
3) непряма опосередкована--суб''єктом цієї вимоги виступає колектив
групи , методично-педагогічна рада. Вищим проявом вимоги є громадська
думка та виражені в ній норми , цінності і принципи колективної
поведінки.
Володіючи всіма видами вимог треба застосовувати їх в різному
сполученні , але не зловживати ними. Так захоплення лише прямими
вимогами , що подаються у формі категоричного наказу , гальмує розвиток
колективних стосунків серед учнів. Тому , висловлюючи учням певні
вимоги , мені , майстру слід супруводжувати їх поясненням
( чому необхідно поводитись так , а не інакше) та інструктажем (як виконати вимогу).
Метод доручення.
Під доручення розуміється завдання окремому учню чи групі осіб ,
яке ставиться майстром , адміністрацією ДТПНЗ «Ковельського
професійно-технічного училища».
Доручення за своїм характером можуть бути різноманітними , але
доцільно , щоб виконання його вимагало від учня саме таких якостей ,
які треба формувати , удосконалювати , корегувати. Наприклад:
малоіціативному учню можу навмисно дати легке завдання , при виконані
його потрібно виявити ініціативу , самостійність , винахідливість. Для
формування позитивних звичок поведінки кожне нове доручення має бути
складнішим і відповідальнішим. Майстру необхідно вчити учня правильно
виконати доручення та забезпечити контроль за ходом його виконання.
Метод вправи.
Вправа як метод виховного впливу на поведінку—це така організація
усіх видів діяльності , спілкування учнів і їх стосунків , котра,
операючись на переконання , позитивний приклад , розвиває їх почуття ,
зміцнює волю , стримує негативні та формує позитивні звички.
У Ковельській виховній колонії , ДТПНЗ «Ковельському
професійно-технічному училищі» вправи знаходять своє вираження в
постійному дотриманні учнями певного організуючого та дисциплінарного
розпорядку життя , що виховує певні морально-вольові якості і звички.
Так виховне значення рижиму утримання засуджених полягає в тому , що
він вимагає від них вчинків , розрахованих на розвиток таких позитивних
рис характеру , як дисциплінованість , відповідальність , старанність,
сумлінність , обовязковість , стриманість.
3 Методи додаткової мотивації та стимулювання поведінки.
Методи примусу.
Під цим методом розуміється сукупність
адміністративно-педагогічних засобів , за допомогою яких майстер та
педагогічний колектив спонукає та примушує учня до певної діяльності та
конкретних вчинків , а також припиняє небажану поведінку , прояви
негативних якостей особистості та звичок. Даний метод виражається в
позбавленні пільг , покладання на учня додаткових обов’язків , а також
у загрозі такими обмеженнями. Примус , як метод здійснюється у вигляді:
осудження , попередження , дисциплінарного покарання (догана).
Метод стимулювання.
До групи методів стимулювання навчання і поведінки учнів входить
заохочення , яке виражається в оцінці майстром , педагогічним
колективом училища позитивних вчинків та дій. Заохочення спрямоване на
закріплення позитивних і гальмування негативних актів поведінки на
спонукання учнів до активності в навчанні і поведінці. Вона
реалізується в моральних , економічних та адміністративних формах.
Найпоширеніша форма заохочення-словесна-схвальна оцінка навчання ,
вчинків та дій учня-стає одним з ефективних стимуляторів його
поведінки. Вона використовується тоді , коли вже помітні позитивні
зрушення.
Методи довіри.
Суть цього методу полягає в виявлені майстром в учнів якоїсь
позитивної якості та доручення йому діяльності , в якій ця якість
повинна виявитись.
Сила методу довіри-довіра яка викликає в учня зворотну реакцію у
вигляді певних моральних обовязків перед майстром , педагогічним
колективом , який виявив цю довіру. Виконання цих обов''язків примушує
учня слідкувати за своєю поведінкою , діями та вчинками.
Види довіри , які використовуються на практиці досить
різноманітні: разові доручення , тривалі доручення , епізодичні , а
також висунення на керівну посаду (староста, санінспектор) в групі ,
клопотання про умовно-дострокове звільнення.
Довіряючи учням , слід перевіряти і контролювати його дії.
Цехош Л.П. |